Як був у попа кравець і пішов на село робити, а в той час безщасному вовкові не послав біг корму. Він зліз на гору да й просе бога:
- Дай, господи, ïсти, а то вмру!
- Ох, іди ж, — каже, — вовче! Шо нападеш попове, то й ïсти тобі готове.
От іде вовк — ходе кобила:
- Здорова була, кобило, а чия ти єсть?
- Ох, вовче, я попова.
- Ти ж мені ïсти готова!
- Ох, подивися ж, — каже, — вовче! Я була в городі, принесла бумаги.
Став вовк дивиться в бумаги, кобила як стрибнула! Оглянулась, так і вовка не вздріла. От іде вовк та й думає:
- Який я дурень єсть! Чи я пан, чи я письменний, шо ще мені в бумаги дивиться?
Іде вовк, аж ходить баран:
- Здоров був, баране! А чий ти єсть?
- Поповий.
- Ти ж мені ïсти готовий!
- Ой, стань же ти, вовче, в долині, а я піду на гору; роззяв ріт, так я сам тобі влечу.
Як розігнавсь баран, як дав йому в лоб, дак трохи не заснув вовк. От іде вовк та й думає:
- Який я дурень! Чи я пан, чи шо, шо ще захотів легкого хліба?
Стрів вовк сви́ні:
- Здорові були, сви́ні! А чіï ви есть?
- Попові!
- Ви ж мені ïсти готові!
- Ох, вовче-братику! Зволь же нам хоть пісню заспівать.
Поти свині вовка манили, пока люди взгляділи вовка да й прогнали.
От іде вовк і стрічає кравця:
- Здоров, був, кравче! А чий ти єсть?
- Поповий!
- Ти ж мені ïсти готовий!
- Ох, вовче-братику! Дозволь же мені хоч умиться на последній дорозі, от дай же ще й хвоста втертись.
От кравець у хвіст руки як умотав, як одпустив три аршини, так вовк там трохи й не гигнув... От кравець як одумавсь; як побіг, та на дуба і сховавсь. Став вовк думати-гадати, як би того кравця здогнати; зібрав собі молодців і підійшов як раз під того дуба.
- Онде, братці, сидить кравець на дубі. Ох, нумте, братці, як би його достати...
От ліг безхвостий на споді, а ті всі на його зверху; от уже одному вовку стати і кравця достати. Той кравець каже:
- Понюхаю хоч на послідній дорозі табаки!
Понюхавши: ахчи! А вовк думав, шо кричить:
- Аршин!
Як пирсне відтіля, як посиплються вовки, як вхопили того вовка, розірвали — і пропав бідний!
